Естетика фільму С. Ейзенштейна "Іван Грозний": магічна атмосфера театру тіней

- жовтня 03, 2021

Сюжет

Ейзенштейн називав Івана Грозного "поетом державної ідеї", підкреслюючи цим головне в російській самодержці - прагнення до могутності, до єдності Росії, на шляху до яких він не зупинявся ні перед чим. Дія кінострічки охоплює більше 20 років царювання Івана Грозного. Перша серія починається вінчанням Івана IV на царство. Потім показано весілля з Анастасією, завоювання Казані, хвороба Івана, смерть цариці Анастасії, отруєної боярами, відхід государя в Олександрівську слободу і його повернення звідти.

Творці

Режисер: Сергій Ейзенштейн.
Сценарист: Сергій Ейзенштейн.
Оператори: Андрій Москвін, Едуард Тіссе.
Композитор: Сергій Прокоф'єв.
Художник: Йосип Шпінель.

Враження

Після перегляду я й досі під враженням цілої гами відчуттів. Про саме існування цього двосерійного фільму я дізналася лише декілька місяців тому, бо почала залпом дивитися різні документальні програми щодо історії кіно. У черговому огляді я звернула увагу на кадр з 2 серії фільму «Іван Грозний», в якому була відображена гіпнотична гра червоного та зеленого світла. А це моя слабкість в кіно: передача сенсів за домопогою ракурсів та світла. Це для мене окрема та цінна поетика.

Тому цей фільм був поставлений до зали очікування.

Але зізнаюся, рік створення фільму (1944) мене лякав. Є у мене (тай у багатьох інших глядачів) упереджене ставлення до старого радянського (і світового) кінематографу. Існує якась ментальна перепона, яку тяжко переступити.

На разі цей огляд стосується суто емоцій від візуального сприйняття фільму «Іван Грозний». І ці емоції феєричні. Кожен кадр та сцена зняті з надзвичайною естетикою і величністю. З точки зору художньої фактури фільм постає як синтез різних мистецтв - драма, фреска, архітектура і мало не опера.

Сергій Ейзенштейн вперше в історії світового кіно відобразив синтез мистецтв в кінематографі. Візуальна концепція фільму - це багаторівневий театр - оперний, драматичний, театр маріонеток і театр тіней (!).

Самі актори грають театрально, на контрастах, з тривалими паузами між виразними репліками. На початку це дуже дивує, трохи відштовхує. Але далі потроху, маленькими кроками ти рухаєшся все далі, і звичний світ зникає, а цей кіношний стає зрозумілим на якомусь чуттєвому рівні. Акторська міміка, жести, погляди (особливо погляди) створють особливу, магічну експресію.

Як говорив Сергій Ейзенштейн, синтез мистецтв досягається в специфічному кінематографічному просторі, де чуттєве і емоційне сприйняття виходить на перший план, оголюючи ті форми мислення, які витіснені наукою.