Враження від фільму “Будинок “Слово”. Нескінчений роман”

 

 

Слід почати з того, що я давно не мала бажання сходити в кінотеатр на якусь прем’єру. Бо маю відчуття недоцільності витрачати на це ресурси, коли в країні війна. Якось мене гризе совість за такі надмірності. Для мого світогляді правильніше задонатити ці гроші на армію і подивитися фільм вдома.

Але важлива примітка (куди ж без неї в нас час), що це тільки моє відношення до подібних розваг. Інші можуть і роблять свої дії та рішення. Це їхнє право та життя.

Так от, я не маю бажання ходити в кіно, і якщо чесно, ніколи його і не мала. Але цей фільм і взагалі всі українські прем’єри, що виходять останнім часом, мене дуже спонукають все таки сходити. Бо я бачу сенс в подібній підтримці українського кінематографу (я взагалі страшний фанат кіно). За останні роки він нестримно прогресує і дуже цікаво за цим спостерігати.

Тож, я натрапила на трейлер, а може і просто фрагмент, в YouTube (вже не пам’ятаю). Вже в той момент було видно, що робота якісна. Тому я собі десь відклала, що це може бути цікавим мистецьким враженням.

Довга підводка до самих вражень 😀.

 

🔥🔥🔥

Враження

Мало знаю про режисера та про обставини зйомок фільму, тому хочу залишити такі собі чисті, незаплямовані надмірною інформацією враження.

Фільм є витвором мистецтва для мене. Такого мистцева, яке не кожен витримає. Бо воно сильне, голе та правдиве. Не приховує, не прикрашає, не замовчує, але поетизує.

 

 

Я, як глядач, відчувала себе під гіпнозом. Мені було часом неприємно дивитися на ті чи інші сцени, але відвести погляд не могла.

З соромом зізнаюся, що мало знайома з історією самого будинку “Слово” та трагічними долями поетів та письменників. Але і тут роль кіно вагома: я побачила прогалини та захотіла їх закрити. З’явилась цікавість до історичних деталей. Я вважаю, це цінний вплив на глядача.

Тому наразі мені важко оцінити достовірність сюжету. Але сподобалося, що у фільмі немає награних реакцій або дій. Герої ведуть себе дуже реалістично, мають зрозумілі для глядача бажання та поклики. І окремий плюс — це жива українська мова в її справжньому (не ідеальному) вигляді, який ми знаємо з власного життя.

🌟🌟🌟

От від чого я в захваті, так це операторська робота. Картинка виглядає дуже якісно. Окремі кадри, ракурси, плани та рух світла, тіней — це насолода для моїх очей. Хотілося зупиняти фільм та розглядати деталі або повторювати окремі сцени, бо то неймовірно поетично.

 

 

Наступне, що запам’яталося — це драматична та глибока гра акторів. Кожен герой викликає свої унікальні емоції. Хтось чіткі, зрозумілі, лінійні, а інші спонукають на роздуми про причини вчинків і трактування поведінки.

Картина має, як на мене, гарний музичний супровід, який не забирав на себе увагу, але постійно був фоновим підсилювачем змістів на екрані. 

 

👏👏👏

Вважаю, що фільм “Будинок “Слово”. Нескінчений роман” — це страшенно гарний погляд митців (режисера та команди фільму) на трагедію минулого української інтелігенції та в цілому українського народу за часів радянського союзу, який позбавить тебе, як глядача, повітря, заплутає думки, занурить в пітьму, щоб нагадати про наслідки дій минулого та необхідні правильні рішення для майбутнього.

Інформація про фільм

Вік: 16+.
Рік: 2024.
Оригінальна назва: Будинок «Слово». Нескінчений роман.
Режисер: Тарас Томенко («Терикони»).
Жанр: Драма, Історичний.
Тривалість: 1:59.
Виробництво: Україна.
Студія: FRESH PRODUCTION GROUP.
Сценарій: Тарас Томенко, Любов Якимчук.
У головних ролях: Дмитро Олійник («Крути 1918», «Танок метелика») В’ячеслав Довженко («Інший Франко», «Кіборги»), Станіслав Сукненко («З України до Голлівуду»).

Опис

1927. Радянська Україна. За наказом Сталіна у Харкові збудовано кооперативний будинок «Слово». Найвидатніших українських письменників заселяють у комфортні квартири. Усі вони стали учасниками експерименту, спрямованого на виведення нового типу радянського письменника та тотальний контроль над процесом творчості з метою створення єдиного художнього методу соціалістичного реалізму та не кожен з письменників погоджується оспівувати культ Сталіна. Неочікувано для мешканців будинку «Слово» до них підселяють нікому не відомого молодого письменника Володимира Акімова. Хто він? Ніхто не знає. З його появою в будинку «Слово» починають розгортатися дивні події, про що й досі мовчать його стіни. Історія заснована на реальних подіях.

 

Трейлер

 

Гарного перегляду та Слава Україні!