Враження від фільму “Будинок “Слово”. Нескінчений роман”

Слід почати з того, що я давно не мала бажання сходити в кінотеатр на якусь прем’єру. Бо маю відчуття недоцільності витрачати на це ресурси, коли в країні війна. Якось мене гризе совість за такі надмірності. Для мого світогляді правильніше задонатити ці гроші на армію і подивитися фільм вдома. Але важлива примітка (куди ж без неї в нас час), що це тільки моє відношення до подібних розваг. Інші можуть і роблять свої дії та рішення. Це їхнє право та життя. Так от, я не маю бажання ходити в кіно, і якщо чесно, ніколи його і не мала. Але цей фільм і взагалі всі українські прем’єри, що виходять останнім часом, мене дуже спонукають все таки сходити. Бо я бачу сенс в подібній підтримці українського кінематографу (я взагалі страшний фанат кіно). За останні роки він нестримно прогресує і дуже цікаво за цим спостерігати. Тож, я натрапила на трейлер, а може і просто фрагмент, в YouTube (вже не пам’ятаю). Вже в той момент було видно, що робота якісна. Тому я собі десь відклал...